Запали свічку пам'яті 

Велика Вітчизняна війна… Старше покоління пам’ятає, яким болем стукала вона у двері кожного дому. Та свідків тих подій з кожним роком стає все менше. В районі залишилося всього 48 учасників бойових дій, котрі йшли до Великої Перемоги крізь порох і дим, пошматованими вибухами снарядів полями, багряними від крові. Поважний вік і фронтові рани не дозволяють їм часто зустрічатися з молоддю, щоб розповісти про подвиг народу в боротьбі з коричневою чумою. В сучасних підручниках цьому героїчному і водночас трагічному періоду історії приділяється недостатньо уваги.

DSCF8321

Щоб активізувати патріотичне виховання молоді на прикладі подвигу старшого покоління у боротьбі з нацизмом під час Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років, згідно з розпорядженням голови райдержадміністрації 19 листопада розпочалася естафета «Запали свічку пам’яті». Присвячена вона 70-річчю визволення Новоодещини від німецько-фашистських загарбників. 

Кажуть, що наступна війна починає зароджуватися тоді, коли вмирає пам’ять про останнього солдата поперед­ньої. Тож хай горить свіча, щоб пам’ять була світлою й вічною...

DSCF8310

Розпочалася естафета в Антонівській сільській раді. Виступаючи на урочистому заході, який відбувся у школі-інтернаті, заступник голови райдержадміністрації Л. А. Шевчук закликала учнів вивчати історію держави і своєї малої батьківщини, берегти пам’ять не тільки про под­виг героїв, як боронили людство від фашистської навали, а й про солдатів – земляків, котрі полягли на полі бою, про тих, хто, повернувшись із фронту, відбудовували село, країну. 

– Історія – це не тільки архівні документи чи книги. Історія – це й народна пам’ять. Щоб більше знати про героїчне минуле, проводьте пошукову роботу, вивчайте історію рідного краю, поповнюйте новими експонатами шкільний музей, доглядайте за пам’ят­никами, братськими могилами, – говорила заступник голови районної ради В. В. Горлач, звертаючись до учнів. 

Голова районної ради ветеранів О. І. Байбарак нагадала героїчні сторінки історії Великої Вітчизняної й визволення Новоодещини зокрема. 

– Немає такої родини, яку б не накрило чорне крило вій­ни. Із покоління в покоління передається пам’ять про криваві події Великої Вітчизняної. Розпитайте рідних – живих свідків тих подій, запишіть, щоб передати своїм дітям і внукам. Всенародна пам’ять починається з кожного з нас, – завершила Олександра Іванівна.

DSCF8334

«Окупаційний режим на території нашого краю в 1941-1944 роках. Визволення» – таку назву має пошукова робота, проведена в рамках підготовки до естафети пам’яті. Вчитель історії С. А. Дідик попрацювала в обласному архіві, учні записали спогади місцевих жителів. Ось деякі факти того періоду: на фронт пішли 350 жителів Антонівської сільської ради, загинули – 172; 94 молодих людей вивезли на примусові роботи до Німеччини; двох односельців, котрі не виконали наказ окупантів, повісили на площі у м. Миколаєві. 

Розповідь супроводжувалася показом документальної хроніки, тематичними інсценівками, піснями у виконанні учнів та вчителів. Кожне слово проникало в душу і серце, залишаючи світлу пам’ять про героїв – солдат-визволителів, партизанів, трудівників тилу і тих, хто чинив опір фашистському режиму на окупованій території.  

Того ж дня естафету пам’яті прийняла Бузька сільська рада. Готувалися до події разом: сільрада, школа, бібліотека, сільський клуб. Мітинг-реквієм розпочав Бузький сільський голова В. Я. Хомик. 

– Ми, покоління, народжене під мирним небом, свято бережемо пам’ять про мужність нашого народу в роки Великої Вітчизняної війни, бо вона священна, – говорив Василь Ярославович. 

Біля пам’ятника невідомому солдату – почесна варта. Лягають до його підніжжя квіти від правнуків тих, хто кував Велику Перемогу. Данину шани загиблим прийшла віддати і М. М. Воїн – вдова повного кавалера ордена Слави П. Ф. Воїна. 

Завідуюча бібліотекою Ю. М. Доброван провела екскурсію в сільському музеї, розповівши про участь бужчан у Великій Вітчизняній вій­ні та роки окупації у рідному селі. 

Горіла на сцені свічка пам’яті, а учасники художньої самодіяльності проникливими словами прози та пісень розповідали про війну, материнську відданість і скорботу, про щире кохання і біль втрат. 

Похапцем витирали не­прохану сльозу молоденькі дівчата. І хотілося вірити, що щире почуття вдячності тим, хто боронив нашу землю, яке зародилось у душах школярів, буде жити в їхніх серцях, передаватиметься із покоління в покоління. 

Наталія Крикун.

Фото автора.