Чому є різниця між двома селами однієї громади

DSCF384У тому, що вона існує насправді, можна було впевнитися під час особистого виїзного прийому заступника голови районної ради В. В. Горлач у Димівській сільській раді, що відбувся 16 червня. Але про це трохи пізніше.

Оскільки важливим показником успішної діяльності сільради є напов­нення бюджету, Валентина Василівна поцікавилася насамперед цим питанням. Станом на 1 червня обсяг надходжень по загальному фонду виконано на 193,9% до запланованих на січень-травень. За рейтингом виконання бюджетів за I квартал 2015 року Димівська сільська рада знаходиться на сьомому місці. Найбільшу питому вагу в структурі доходів займають плата за землю та єдиний податок, яких і надійшло 116457 грн. і 93551 грн. відповідно.

Внесені нещодавно зміни до бюджетного законодавства дозволили перенаправити частину фінансового потоку безпосередньо в місцеві бюджети. Як наслідок, сільські ради отримали можливість розпоряджатися цими коштами на власний розсуд. За словами Димівського сільського голови О. М. Заливаднього, нині їх спрямували на благоустрій та розвиток соціальної інфраструктури. Зокрема це впорядкування кладовища в Артемівці, там встановлено нову огорожу, придбані будівельні матеріали для облаштування автобусних зупинок у Димівському й Артемівці, ноутбук та принтер для Артемівського ДНЗ, а також водопровідні труби, щоб підвести воду до Ясної Поляни. Крім того, триває поточний ремонт Артемівського сільського клубу.

На перший погляд, жодного негативу. Якщо не враховувати одне велике «але» під назвою «водопостачання». Саме це питання превалювало під час особистого прийому. Ним переймалися голова громадського об’єднання «Світанок» Н. М. Афанас’єва, пенсіонерка В. М. Сімакіна, жителька с. Ясної Поляни В. М. Невдаха. А передісторія така. На території Димівського й Артемівки, на відміну від багатьох інших сіл району, де доводилося починати з нуля, щоб забезпечити людей водою, є все необхідне – і свердловини, і водонапірні башти, причому діючі. Тільки от у першому селі вода з кранів давно не тече, а в другому – досхочу, на радість його мешканцям. Звісно, димівці без води не сидять – підвозять її з тої ж таки свердловини, сплачуючи за бочку (3 куб. м) 120 грн. Простий розрахунок показує, що життєдайна волога обходиться їм недешево.

«Чому в Димівському не працює система водопостачання, вона ж знаходиться в цілком робочому стані?» – це запитання В. В. Горлач адресувала голові ГО «Світанок», адже саме це об’єднання займається «водними» проблемами. Із пояснень Наталі Миколаївни та Олександра Миколайовича виходить, що причина криється у небажанні переважної більшості сельчан встановлювати водолічильники. А вони якраз і є необхідною передумовою регулярної подачі води. Сходки, що скликалися з цього приводу, особливого успіху не мали, бо консенсусу на них не досягли. «Оце такі люди! – гарячкувала Н. М. Афанас’єва. – Нічого їм не потрібно. Переконували, просили, щоб здавали гроші на лічильники, бо оптом купувати дешевше. Ви думаєте, хоч хтось їх приніс?». Сільський голова додав, що така інертність димівців виявляється і в іншому. Он матеріали для зупинки вже два місяці лежать, тоді як в Артемівці зупинка наполовину зведена. І таких прикладів немало. «Розбалували їх місцеві фермери, – сказав із гіркотою, – от і звикли покладатися не на себе, а на когось».

Чому так відбувається? Як справедливо зазначила Валентина Василівна, звинувачувати в усьому «димівський менталітет», що спирається на всім відоме «моя хата скраю» не можна.  «У нас така робота – працювати з людьми і для людей, робити все разом, – наголосила вона. І тоді будь-що можна зрушити з місця. А організаторами цього «разом» мають бути передусім сільський голова, депутати сільради, члени виконкому. Спробуйте змінити точку зору на ситуацію, змінити підхід до справи, і різниця між двома селами однієї громади зникне. Люди ж бо скрізь хочуть жити добре».

Ірина Решетняк.