Її вогонь – у тисячах сердець

DSCF16Це тільки на перший погляд може здатися, що тремтливий вогник свічки – ненадійний і недовговічний. Якщо цей вогник горить у тисячах сердець, загасити його не зможе ніхто. Надто ж – вогонь пам’яті.

Естафета «Запали свічку пам’яті», розпочавшись у найвіддаленіших селах нашого району, завершує свою ходу в Новій Одесі. 19 лютого її приймали у Новоодеській ЗОШ №2.

Момент передачі естафети був і урочистим, і хвилюючим, і символічним. Запалена свіча перейшла від Олександра Дурненка – правнука ветерана-орденоносця Василя Івановича Вовненка до Ольги Назарової – правнучки фронтовика Феодосія Івановича Назарова.

Про те, що відбувалося того дня у школі, не хочеться говорити як про офіційний захід. Більше всього це було схоже на зустріч у родинному колі, де змішалися в спільних спогадах радість і горе, сміх і сльози.

Учні разом із учителями вели і ведуть велику пошукову роботу, збираючи бодай найменші крихти відомостей про тих, хто колись учився й працював у ЗОШ № 2, тих, хто захищав Батьківщину від фашистських загарбників. Про мертвих і живих…

У благоговійній тиші згадали поіменно всіх педагогів, випускників школи, які загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни. Вони дивилися на нас зі старих фото – молоді, усміхнені, сповнені сподівань. Сподівань, що не збулися ніколи… 22 червня 1941 року 1500 новоодеситів прийшли у військ­комат із проханням відправити їх на фронт. Повернулися після війни одиниці.

Звучали також розповіді про гіркі остарбайтерські дороги наших земляків, жахливу долю в’язнів концтаборів, мирних людей, яким довелося пережити страшне лихо окупації. Й лунало щиро, від самого серця: «Ніхто не забутий! Пам’ятаємо всіх…»

Тож голова районної ради ветеранів О. І. Байбарак, дякуючи колективу школи за проведену роботу, за непідробну повагу до старшого покоління, нагадала:

– У Новій Одесі всього 22 фронтовики лишилися в живих. Один із них – Анатолій Арсентійович Стремілов – зараз тут, із вами. В його особі скажімо синівське «спасибі» їм усім за мирне небо над нашими головами. Час невмолимий, старі солдати один за одним покидають цей світ, але пам’ять про їх подвиг житиме завжди. Низький їм уклін.

Ірина Решетняк.

Фото автора.